Сделать стартовой  |  Добавить в избранное  |  RSS 2.0  |  Информация авторам
           Telegram канал ОКО ПЛАНЕТЫ                Регистрация  |  Технические вопросы  |  Помощь  |  Статистика  |  Обратная связь
ОКО ПЛАНЕТЫ
Поиск по сайту:
Тендеры и госзакупки Маркетинговые исследования Бизнес планы Авиабилеты и отели
Регистрация на сайте
Авторизация

 
 
 
 
  Напомнить пароль?



Акция! Пропаганда России. Присоединяйся! ОКО ПЛАНЕТЫ


Навигация

Реклама


Загрузка...

Важные темы
Работа Дмитрия Медведева над «ошибками» страны...
Управление, как реальность: кое-что о Фурсенко, образовании...
Новые реалии методологии управления
Алекс Зес: Тезисы управления
США:У нас мало времени! Час расплаты близок!
Л.Ларуш: Америка рухнет первой. "Мы входим в период бунтов"
Теоретическая география


Анализ системной информации

» » » Николай Яременко: ОТКУДА ПОШЛА УКРАИНА?

» Николай Яременко: ОТКУДА ПОШЛА УКРАИНА?
29-06-2009, 15:44 | Политика / Аналитика событий Украины | разместил: Цвет | комментариев: (2) | просмотров: (1 720)

 «Буде вільна Украіна у свободи жити,

Буде каждий украінець Габсбургам служити».

(галицкая песня)


Академики от «Просвиты», бывшие преподаватели марлена, и поэты с «вавками в голове», шныряющие по Киевским пагорбам, внушают: раз вы живете на Украине, то вы украинцы, и должны «балакать мовою». Приведу пример требований председателя «Просвиты» Павлика Мовчана: «Кабинету Министров Украины обратиться к руководству радиостанций «Свобода», «Голос Америки и к Госдепартаменту и Конгрессу США о трансляции их передач на украинском языке на территорию Украины», «Кабинету Министров увеличить в 100 раз тарифы на русские печатные издания». За эти требования «Паше били морду» (Наталия Витренко) прямо под трибуной Верховной Рады... Но к власти все, же пришли козлы с Козьего болота. Конечно, для укра и «какла в вышиванке» доводы здравого смысла - не аргументы, да и не для них написанное ниже.

На территории прозываемой сегодня «держава Украина» основной и древний язык - русский. Именно этот язык был государственным в Киевской Руси. В начале 12 века в «Повести временных лет» монах Нестор писал: «Словенскый языкъ и Русский одно есть». «Русская Правда», «Слово о полку Игореве» и другие памятники Киевского периода написаны на русском языке. Только в 1818 году появилась первая «Грамматика малороссийского наречия». Издал ее в Санкт-Петербурге русский ученый А. Павловский. В старину никто и речи не вел об «украинском» языке. Потому что не было «украинцев». Была Малая Русь. «Малая» - это значит исконная Русь, откуда, по словам летописца, «есть пошла русская земля». Богдан Хмельницкий называл казачество «народом русским», а Н.В. Гоголь писал: «Слава Богу, что мы русские». Но в судьбу Малороссии вмешалась политика...

В 1922 году декретом большевиков Скрыпника и Гунько слово Малороссия было заменено на слово Украина, а русский язык - украинским. Как пишет современный писатель С. Сидоренко: «Слово «украинец» было неизвестно в России. Когда большевики его стали навязывать населению, то малороссы спрашивали друг друга, где и что мы украли?»

Михаил Смолин в своей рецензии «Украина - это болезнь» на опус Л. Кучмы пишет: «Именно большевики создали массового «украинца» как социально близкий партии элемент, как альтернативу, разрушающую единство русского мира. Недаром многие деятели «украинства» признавали за советским «украинским» проектом родственность тому, что они делали. «Украинский» национализм и советская «украинизация» делали одно дело - дерусификацию».

Разные были украины и Рязанские и Даурские и даже городские окрауны именуемые - шанхаями. Сегодняшний термин «украйна» относящийся к «державе Украина» ввел в широкий оборот польский король Стефан Баторий. «Украйнами» он называл земли Руси, захваченные Польшей. Постепенно словцо перешло и на землю Московской Руси, куда бежали от польского зверства карпаторуссы и малороссы, когда появилась их «слободская украйна» с центром в Харькове. Правда через столетия, доберутся и до столицы Слобожанщины. Приведу приказ Харьковской городской управы районным бургомистрам:

«Уже почти четыре с половиной месяца прошло с того момента как могучим оружием непобедимой германской армии наш город был освобожден от жидовско-большевистской стаи угнетателей украинского народа. Пятый месяц уже над городом рядом с победным германским флагом реет наш желто-голубой украинский флаг как символ новой жизни, возрождения матери-отечества. Однако к великому сожалению и стыду для всех нас украинцев еще до сих пор сохраняется кое-где позорное большевистское наследие. С огромным стыдом и с понятным чувством гнева всем нам, украинской общественности, случается слышать в некоторых учреждениях, даже в районных управах, разговоры на русском языке со стороны государственных служащих.Стыдно за них, становящихся гражданами освобожденного отечества. Мы этого не допустим, этого быть не должно.

Поэтому приказываю категорически запретить впредь, кому бы то ни было из госслужащих разговоры на русском языке в служебное время в учреждении.

Обербургомистр г. Харькова проф. д-р Крамаренко О.И.

Заместитель Обербургомистра Кублицкий-Пиотих Л.Е.

16.03.42г.


Завоевывать народы можно и правописанием, это понимали в Австро-Венгрии и оружием, и не только... Когда при Екатерине II малороссийские земли вернулись к России, то название «украйна» потеряло смысл. Границы настолько продвинулись на запад, юго-запад и юг (Польша вошла в состав Рссийской империи), что географическое Поднепровье стало «серединой», нежели «украиной». Значительная часть польского общества не примерилась с этим актом, поляки, после потери русских земель «и быдла» начали вести агитацию против России. До сегодняшнего дня, главное занятие их «уток» - русофобия. Но еще со времен Великой французской революции, ненавидящий Россию польский пан Ян Потоцкий запустил «качку», что на берегах Днепра живет не русский, а украинский народ. Очень скоро другой польский пан Ф. Чецкий сбрехал новую теорию: украинский народ не имеет ничего общего со славянством, его предки - укры. И хотя о них никто, кроме бабы Параски, не знает, газета Верховного Совета «Голос Украины» сегодня утверждает, что укры - древнее неандертальцев, а Христос и Будда - «щыри украинцы».

Но вопреки деятельности графьев потоцких и чацких, широкие слои населения Малороссии, Новороссии узнали о своем нерусском происхождении лишь после переворотов 1917 года, когда жители этих мест были переименованы революционерами большевицких и петлюровских банд, за немецкие деньги, из русских в украинцев...

...Еще в 1877 году канцлер Германии Бисмарк (кстати, выросший на русских хлебах и получивший чин генерала в России) одобрил слово «Украина» для внедрения в качестве средства расчленения России, сказав: «Нам нужно создать сильную Украину за счет передачи ей максимального количества русских земель». Немецкому агенту, большевику Ленину, осталось взять под козырек, выдав это за ленинскую национальную политику.

Мощная пропаганда украинизации началась накануне первой мировой войны. Германия израсходовала на подрывную деятельность против России 6 миллиардов марок - на 20 процентов больше, чем за 15 лет строительства своего военного флота. Правда, в 1917-1918 годах, когда в Киеве к власти пришли петлюровцы и Грушевский, они с лихвой вернули немцам их затраты. «Благодаря за гранты» синежупанные самостийники погнали в Германию руду, уголь, метал, хлеб, масло, живой скот... Командующий немецким восточным фронтом Гофман в опубликованных в 1926 году мемуарах писал: «Украина - это дело моих рук, а вовсе не плод сознательной деятельности русского народа»...

«Но нельзя, же ставить знак равенства между русским и малороссом» - скажет иной читатель. Да различия есть. Как есть они у архангелогородца, рязанца и пермяка. К счастью, наши предки знали главные узы единства: общность истории, единство духа, одну религию. Н.В. Гоголь, которого одни самостийники объявляют гением украинской литературы, а другие клянут за то, что «продался москалям», ответил всем своим произведением «Тарас Бульба». Казаки Малороссии стоят и умирают: за землю Русскую, за веру православную, за русское товарищество и русского Царя.

Но надо признать, отторжение от России ее части, названой Украиной, началось и продолжается до сегодняшнего дня, с форсирования разделения языка. Украинизаторам нет никакого дела, что по грамматике написанной в 1619 году Мелетием Смотрицким учились Григорий Сковорода и Михайло Ломоносов. Ни тому, ни другому не приходило в голову, что они обучаются чужому языку. Ни Пушкин, ни Гоголь не считали свои произведения достоянием «малорусской» или «великорусской» литературы, они творили на русском языке. Но украинизаторам не язык нужен, не мова. Украинский вопрос не национальный, а политический, который используется для того, чтобы расколоть на чуждые части единый русский народ. К сожалению, тут многое удалось. Даже Союз писателей России, отмечая 200-е Гоголя, лепечет вслед за фашистами и прочими подлюками о «укрском» народе. Именно для соотечественников поясню. Хотя некоторые малороссы и привыкли к навязанному им названию «украинцы», мы не перестали быть русскими.


Николай Яременко

Источник: "Полемика и дискуссии" www.polemics.ru



Источник: "Полемика и дискуссии".

Рейтинг публикации:

Нравится15




Комментарии (2) | Распечатать

Добавить новость в:

 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

 


Загрузка...







  1. » #2 написал: влш (30 июня 2009 00:52)
    Статус: |



    Группа: Гости
    публикаций 0
    комментариев 0
    Рейтинг поста:
    0

    Почему на украинском языке?
    В свое время уважаемое и любимое мною "2000" разместило мою статью "Фетишизація чи самоідентифікація?"
    Это продолжение...

    Фетиші з відлунням Дахау.


    Проблема формування української нації, її самоідентифікації, є однією з найобговорюваних. Це не дивно й не може визивати суперечки, оскільки сама історія України та суспільства з боку горезвісних політиків призвела до потреби її ідентифікування, тобто - чи є та нація чи ні!?

     Минуле української історії суперечливе і тому викликає судження, протилежні за змістом з приводу одних і тих же подій. Але пам'ятати про минуле, забувши про багатогранність сучасного, та й що там ховати-минулого, буття, значить перетворюватися на «манкуртів», якими, як відомо, називають людей, що втратили пам'ять із історичним минулим, із власним народом і мають лише одну свою думку. Тільки у випадку визнання на життя іншої думки варто стверджувати про демократичність суспільства.

     Роздуми відносно цих питань є, звичайно, одноособовими. Проте, є, на мій погляд,  одне важливе положення - розуміння історії та сучасності не може бути однобоким. Самозакоханість чи зненависть по відношенню до історичної спадщини, або її окремих сторінок, ідеалізація, свідома чи навпаки, призводить до фетишу, перетворюючи суперечливе минуле в однотонну гаму замість розмаїття барв історичної дійсності.

      Фетиші були, є та будуть чинниками української нації. Постать, образ, подія, явище в українській історії іноді набирає масштаб, що починає впливати на розвиток української нації. Вони перетворюються в імпульси, що прискорювали її самоідентифікацію. Фетиш тоді стає зразком для нації коли набирає ідеальний або надуманий характер.

    Потрібно бути об'єктивним - подібний процес проходив й в історії інших країн. У Франції - штурм Бастилії, якого не було, проте 14 липня кожного року - державне свято.  У США – «бостонська бійня» 1770р. із трьома загиблими, коли ця подія починає набувати величезного масштабу, хоча вислів: «бійня» звучить вражаюче. В Англії - монархія, коли капелюшок королеви чи то проблеми принца більш обговорювана новина, чим, скажімо, загибель будь-кого у черговому теракті.  

    Механізм виникнення фетиша як фактора української націй носить досить складний і суперечливий характер. Потрібен для початку імпульс народження фетишу. Таким стає подія, особистість, включена в історичний процес, явище. Іноді вони міняються місцями, і вже тоді процес стає родоначальником фетиша. Приміром, перехід І.Мазепи на бік Карла ХІІ став подією, що хоч й відноситься до переломної віхи в українській історії, але, по суті, він лише прискорив процес поглинання України сусідньою державою.

    Однак і сама фігура Мазепи, завдяки зрадництву, стає фетишизованою, а Петро Перший в українських очах здобув демонічний образ лише після зруйнування Запорізької Січі. Хоча царю після переходу запорожців на чолі з К.Гордієнко на бік Швеції нічого не залишалося робити, крім як знищити військову базу козаків в уособленні Січі.  

    Поява фетиша умовно проходить кілька етапів. Точкою відліку першого етапу слід прийняти власне сам імпульс. Він може розвитися до наступної стадії лише у випадку потреби суспільством в активації певної ідеї або активним процесом її впровадженням. До цього моменту має лише певний потенціал, що може або зникнути, або активізуватися в масах.

    Після знакової події фетишного характеру починається його запровадження в масову свідомість. Початок процесу не завжди збігається з попереднім етапом і може спливти через роки. І в цьому випадку не можна обійти стороною питання про ініціаторів процесу - культурна, політична еліта. Саме вона чітко сформувала так звану суспільну думку. Вона може бути або й не бути на догоду певної ідеї. При цьому її пропагування не завжди може бути поширеним.

    Наприклад, В.Капніст у кін. ХVІІІ - поч. ХІХ ст.. носився з ідеєю незалежності, навіть у Пруссію їздив за підтримкою, щоправда, безрезультатно. Навести ще подібних прикладів – не складно.

    Якщо розібратися, то після очищення фетиша від намивного ореола залишається не так вже і багато - подія, особистість. Власне кажучи, фетиш складається з основи й оцінки, яка саме й формує поняття. Оцінка в усякому разі суб'єктивна, оскільки на її формування впливають різні фактори, у першу чергу, особиста позиція автора або еліти, чию позицію він відбиває.

    Якщо взяти діяльність Кирило-Мефодіївського братства, то сама того не бажаючи, царська влада сприяла росту значимості громади. Фактично, братчики не мали можливостей для популяризації своїх ідей. Та й не зроблено у практичній діяльності реальних кроків, окрім зібрань, створення програмних документів і збору грошей на потреби організації. Наївно також припускати, що реалізація програми - федерація слов'янських народів із центром у Києві була легкою справою. Взагалі ж нічого значимого немає. Але розправа над Т.Шевченко й ін., при особистій участі Миколи І, забезпечила суспільний інтерес. Ідеї суспільства поширилися за принципом кілець на воді.     

    Фетиш має як позитивне, так і негативне забарвлення. Але й цей розподіл досить умовний. За прикладом ходити далеко немає потреби. Функція Росії до відношення України може розмальовуватися винятково чорними фарбами. Досить згадати Валуєвський циркуляр або руйнування Запорізької Січі Катериною ІІ. Але й опоненти знайдуть аргументи проти подібної фетишизації, оскільки негативна оцінка логічним образом виходить із постулату ворожості Росії. Та при цьому забувається про причини подібних кроків. Спроба участі запорожців у селянській війні Є.Пугачова хіба не достатній привід для знищення останньої Січі? Чи імператриця повинна була прихильно сприймати свавілля козаків? 

    Постать Б.Хмельницького також не уникла суперечливого підведення підсумків діяльності. Гетьман перетворився у дволикого фетиша. З одного боку, події сер. ХVІІ ст. сприяли назріванню національної самосвідомості, тому й не помітити однозначно позитивний імпульс просто неможливо. А з іншої сторони? Почався процес поглинання Росією територій України. Якщо не вдаватися в подробиці, то цей процес був, хоча й суперечливий, проте мав, на той час один вектор – східний.

    Проте варто залишити у спокої реалії того часу. То що робити? Простити Богдану? Чи, навпаки – покарати? Ось тоді – то й виникає фетиш демону східного. Звичайно, у нього певні чинники, та й певні забаганки політичного кольору. Та ,здається вони не потрібні, в силу безвідповідальності, бо сплин часів такий задовгий, що просто не має сенсу копирсатися у сутінках віків.

    Але фетиш - таки не дає спокою. Його дозрівання в надрах національної еліти та наступне вкидання цього ж таки фетишу в потрібне для цього споживацьке суспільство приводить до дивних результатів. Створений (або спотворений!) позитивний або негативний образ повертається в середовище самої еліти, ще більше фетишизуючись.

    Тиражування ідеї підсилює значимість фетиша. І еліта тоді починає вірити у власну вигадку. При всій повазі до героїв Крут, важко уявити собі подію битвою або цілком серйозно вважати її епохальною. Але перебільшена, ідеалізована ідея знову повертається в маси. І так з кожною ідеєю.

    Легко позначити, що в ході фетишизації обрана ідея, символ перетворюється в образ, доведений до абсурду. Позитивний фетиш втрачає негативних якостей або, у найкращому разі, мимохіть згадується про наявність таких. Приміром, у діяльності  І.Мазепи виділяють прагнення до незалежності України, хоча мова йшла про передачу її під шведський протекторат. Крім того, підкреслюється внесок у розвиток культури. Але де ж інше - хабарництво, збагачення за рахунок селян, підтримка російського царя у всіх починаннях? Залишається як би за кадром.

    Негативний образ, навпроти, стає втіленням відповідних якостей. Безперечним лідером списку позначається в уособленні  ідейних лідерів  сучасної української політики Росія. Ще на початку цієї ганебної політики ідеолог українського націоналізму Д.Донцов у своїх працях не знайшов жодного  доброго слова на адресу російської держави, бачачи завдання у звільненні від  «ганебного московського гніту» і вбачаючи, що «лише через послаблення Росії можливо відновити європейську рівновагу»(«Історія розвитку української державної ідеї»).

     Розуміння причин появи фетиша приходить тоді, коли звертаєш увагу на час пожвавлення процесу фетишизації - кін. ХІХ - поч. ХХ ст., тобто політизації громадського життя. І це не випадковість, тому що мова йде вже не стільки про культурні питання, скільки про питання влади. М.Міхновський у брошурі «Самостійна Україна» проголошує принципи боротьби за національну українську державність: «Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас», «Україна для українців», «Поборемо або вмремо». Вони далекі від скромних побажань «хлопоманів» й «громадівців» 50-80 р.р. ХІХ ст. розвивати культуру, мову й не згадувавших про державність України.

    В остаточному підсумку, питання про владу отримує національну (або націоналістичну?) форму. Для підтримки саме національної ідеї й необхідні відповідні фетиші. Вони потрібні були для підтвердження обґрунтованості претензій на керування суспільством, державою. Оскільки будь-які нації починаються з відмежування себе від інших й усвідомлення окремішньої ментальності, то й пошуки аргументів приводять до появи національних фетишів.   

    На поч. ХХ ст. національні ідеї одержують ідеологічне обґрунтування в особі істориків (М.Грушевський, Н.Аркас й ін.) і політиків (Д.Донцов, М.Міхновський й ін.), а історичні умови, що склалися після Першої світової війни, лише підсилили імпульсні прояви фетиша. Подія 1917 р. отримала гучну назву – «Українська революція». Так і закріпили в шкільних підручниках. А насправді? Сучасники давали іншу оцінку, зокрема, відомий діяч того часу Н.Шаповал пізніше писав: «Опріч того - хіба всі українці за Україну стояли? Ні, ще були мільйони несвідомого люду по містах і селах, який ревів за Москву, за Росію, вважали собі за руських, а українство слідом за московською пропагандою вважали за «німецьку вигадку».  

    І кожного разу витягалась із колоди фетишна карта задля певних цілей.  Приклади? Нескінченні! М.Грушевський згадав універсали Б.Хмельницького, коли підшукувалася назва відозви-звернення до народу про автономію. Українізованим військовим частинам даються назви героїв козацької історії. Проте, найбільш кумеднішим виглядає П.Скоропадський, «вспомнивший» українське походження, коли підвернулась можливість увійти до владу.

    Історія української державності 1917-1920 рр. у сучасному викладі буяє спробами протягти інше прочитання подій. Крім «революції», яка чомусь охопила тільки Центральну Україну, можна згадати «забудькуватість» про соціалістичний характер Центральної Ради й Директорії УНР або фактичне виправдання умов Брестського договору 1918р.

    Віддавши Україну на поталу німцям, пояснюємо (не ми, а деякі історики!), що це задля  державності, її незалежності. Чого не зробиш для обілення «державників» з Центральної Ради, бо врешті-решт це ж проти Росії. І не чути гнівної риторики про зрадництво України. Однак тоді виникає питання: «Задля чого це робиться? Чи не задля майбутніх спроб продажу України? Чи не забагато її продавали?» Ці питання іноді стають пекучими…

    Радянський період не став виключенням у питанні фетишизації історії. Але минуле, у всякому разі, до 1917 р. висвітлювалось з більшою часткою об'єктивності. Росія не розглядалася як світоч на історичному шляху, подавалася позитивна й негативна сторона будь-якого питання. Перекосів, у силу ідеологізації, уникнути не вдалося, але це не під силу якій завгодно державі. Так, Хмельниччина мала оцінку як процесу возз'єднання з Росією. В петровський період страждали всі народи, а не один український. І руйнування З.Січі ніхто не виправдував, так само як і Миколи І за розправу над Т.Шевченко.

    Історія після 1917 р. створила ряд фетишів - Велика Жовтнева соціалістична революція, культ особи й ін. У їхньому числі «український буржуазний націоналізм». Можна дорікати радянську владу за русифікацію, переслідування дисидентів. Виправдовувати нема чого. Але було б дивним, якби держава не захищала власну ідеологію. До речі, сама демократична країна у світі – США (сама себе так  вважає!?) дотепер не скасувала в деяких штатах заборону на комуністичну партію. Це демократія? Чи своєрідний захист ідеології? Проте, хай буде на її розсуд.

    З розпадом СРСР та появою суверенної України виникає необхідність зміни системи ідейних цінностей. І все ХХ ст. української історії виявилося під пресом фетишизму на догоду певної ідеології. Якщо до 1991р. оцінка історичних подій, особистостей проходила у двох площинах: радянський і західної, то нині як фундамент береться, в основному, не просто західний варіант, а його гірший зразок - емігрантський. І визнання Р.Шухевича героєм України - відлуння націоналістичної ідеології УПА.  

    В принципі, будь-яка держава має потребу у фетишах як ідеалах, щоб мати стимул, зразок для консолідації суспільства. Але для цього беруться як мінімум нейтральні образи. Найкращий варіант - позитивний, здатний поєднувати націю. Не випадково західні архіви іноді мають гриф «безстроковий», що означає, що секрети навіть через багато десятиліть можуть підірвати суспільство.

    А минулі сторінки історії не витягають на світ Божий, воліючи дивитися вперед, а не назад. Адже при бажанні можна й Гітлера з підручними оголосити позитивним героєм, оскільки німцям обіцяв ні багато, ні мало - тисячолітній рейх, де кожен арієць буде жити в статку. Але від шляхетності намірів смердить Дахау та Майданеком.

    Вадим Шулак



     Визги и вопли на днепровских берегах всегда будут иметь место. И на помощь будет идти история. Будет искаться любая подоплека, дабы обосновать свою точку зрения.
    Это и есть фетиш. Обожание своей истории.

       
     


  2. » #1 написал: Цвет (29 июня 2009 18:54)
    Статус: |



    Группа: Гости
    публикаций 0
    комментариев 0
    Рейтинг поста:
    0
    Мощная пропаганда украинизации началась накануне первой мировой войны. Германия израсходовала на подрывную деятельность против России 6 миллиардов марок - на 20 процентов больше, чем за 15 лет строительства своего военного флота. Правда, в 1917-1918 годах, когда в Киеве к власти пришли петлюровцы и Грушевский, они с лихвой вернули немцам их затраты. «Благодаря за гранты» синежупанные самостийники погнали в Германию руду, уголь, метал, хлеб, масло, живой скот...


    Сейчас на Украине запущена такая же машина пропаганды.
    Только вместо масла идет оружие.

       
     


» Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
 


Новости по дням
«    Сентябрь 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30 

Погода
Яндекс.Погода


Реклама


Загрузка...

Опрос
Как по вашему мнению Украина изменится при президенте Зеленском?




Реклама
Загрузка...

Облако тегов
Аварии и ЧП на АЭС, Акция: Пропаганда России, Америка настоящая, Арктика и Антарктика, Блокчейн и криптовалюты, Воспитание, Высшие ценности страны, Геополитика, Готовим дома, Единая Россия, Импортозамещение, ИнфоФронт, Кипр и кризис Европы, Кризис Белоруссии, Кризис Британии Brexit, Кризис Европы, Кризис США, Кризис Турции, Кризис Украины, Кризис в России, Лекарственные растения, Любимая Россия, Навальный, Наука России, Неизвестный Путин, Новости Украины, Оружие России, Остров Крым, Правильные ленты, Россия, Сделано в России, Ситуация в Сирии, Ситуация вокруг Ирана, Скажем НЕТ Ура-пЭтриотам, Скажем НЕТ хомячей рЭволюции, Служение России, Солнце, Трагедия Фукусимы Япония, сша, украина

Показать все теги
Реклама


Популярные
статьи



Реклама одной строкой

    Главная страница  |  Регистрация  |  Сотрудничество  |  Статистика  |  Обратная связь  |  Реклама  |  Помощь порталу
    ©2003-2019 ОКО ПЛАНЕТЫ

    Материалы предназначены только для ознакомления и обсуждения. Все права на публикации принадлежат их авторам и первоисточникам.
    Администрация сайта может не разделять мнения авторов и не несет ответственность за авторские материалы и перепечатку с других сайтов. Ресурс может содержать материалы 16+


    Map