Фентезійний нарис
«Сжигать в пепел, затем сжечь даже пепел.
Таков наш профессиональный девиз.»
Рэй Брэдбери
"451 градус по Фаренгейту"
Прокинувся Орхип, як завжди о сьомій годині ранку, разом з телевізором, радіо та комп’ютером. Усі разом й Орхип з ними проспівали «Ще не вмерла…» і ще десять хвилин скакали під бадьоре «Хто не скаче – той москаль!» Орхип старанно гупав ногами, щоб сусід не подумав, що він москаль. Поки він скакав, його думки плинули в правильному руслі: «Про все дбає наш славний обер-президент. Для здоров’я й чистоти нації , бавить ранкову зарядку підпорядкував національній ідеї».
На екрані комп’ютера з’явилося обов’язкове і традиційне зображення – «А ти плюнув ворогу у очі?!» - грізно запитувала Ірина Фаріон і тицяла пальцем прямо в Панька. Її змінив портрет Путіна з пляшкою горілки в одній руці та автоматом Калашникова в іншій, а знизу миготіла велика кнопка «Плюнути». Орхип навів курсор на кнопку і клацнув. Почулося знайоме : «гррррх… тьху». Він подумав трохи і ще натиснув декілька разів – Бо’ його знає, може «там» рахують? Треба перестрахуватися, про всяк випадок.
Він дістав соєвий хлібець під назвою «Монмартський круасан» і налив справжньої української кави з цикорію «У Парижі». Сьорбаючи каву, Орхип замріявся: «От зараз би яєчню з салом!... А сала нема! Трохи завозять із Польщі, та ціна така, що тільки слина тече… Або шматочок копченого… А ще краще вареного… Ні! Краще…» Думки його перервало радіоповідомлення: «Громадянин! Не забудь сьогоднішній екземпляр до Дня Національної Гідності!»
Орхип підійшов до пащі спецпошти, яка була вмонтована прямо у кухонний стіл і натиснув кнопку. В агрегаті щось дзенькнуло й в руках Орхипа опинилася книжка. Сьогодні «Химия». Сторінки її були старанно склеєні. «Добре працюють! – подумав він, - ні одна-однісінька крамольна думка не прослизне! Хоча…. Звідки вони беруться ці заборонені книжки?! Палимо їх, палимо щотижня, а дідькові єретики пишуть й пишуть… Щоб їм повилазило!»
Панько добре пам’ятав свій перший День Національної Гідності. Тоді на площі зібралося до біса багацько народу, а посередині палало велике багаття, і кожен кидав в полум’я «Букварь». Усім було дуже весело, бо потім був концерт, смажили зефір «Пороше» і пили пиво.
Сьогодні теж, як завжди буде весело…
Він подивився на тижневій розклад, що висів на стіні. Це був новісінький електронний «Розклад щирого українця». LCD-табло справно показувало день тижня, його назву, дії громадянина в цей день, навіть мало історичну довідку, співало гімна, і скандувало вранішню зарядку. Правду кажучи, прийшлося залізти у борги, але тепер ніхто не причепиться, що він не щирий українець.
Сьогодні четвер – треба палити книжки на площі. Кожен четвер від імені обер-президента, громадянам видавали через спецпошту заборонену книжку і всі разом ввечері її спалювали.
Понеділок був Днем Національної Ненависті. Треба було лупцювати або знищувати все, що не відповідає критеріям національної чистоти, все расово неукраїнське.
У вівторок – День Свободи Слова – обов’язок лупцювати клятих журналістів, блогерів та інших «запроданців» і «кремлівських сук». Кажуть раніше їх вбивали, та тепер вже не те….. Де ж ти тепер знайдеш такого, щоб не розумів у якій він гарній країні живе?
У середу – День Національної Гідності. Неодмінно треба написати донос, або анонімку. Деякі, особливо патріотичні громадяни писали доноси навіть самі на себе. Так робив сусіда Панька, Мустафа Хаййому. Але Орхип побоювався писати на себе, здуру накарябаеш щось не те, й пам’ятай як звали Панька.
В четвер – День Національної Чистоти – книжки палити на площі.
У п’ятницю – День Європейської Веселки. (До речі, треба костюм замовити). Орхип вибрав на сенсорному екрані спецпошти типовий костюм «Мережеві трусики». День Європейської Веселки Панько не дуже любив, бо в цей день треба було усіляко підкреслювати свою толерантність і солідарність з яким-небудь видом європейської сексуальної направленості. Але боронь Боже, ні в якому разі не «натуралів». Можна з геями, чи с мазохістами. Орхип ніколи не мудрував, і вибирав, що полегше – одягав жіночі лахи та приймав участь або у гей-параді, або у мітингу секс-працівників. Усе краще ніж…..
А от сусід, Мустафа, весь час експериментував, бо був не аби яким кар’єристом. На тому тижні, йому у квартиру припхали ішака… Що він там робив, Бо’ його знає, але казав, що незабаром піде вгору.
У суботу – День Майданного Капелюха. Ну, це зрозуміло – усі одягають каструлі, друшляки і інші оригінальні майданні головні убори. І цим виражають свою вірність ідеям Революції гідності, та свою єдність з усіма хто був на Майдані і здобув українцям гідність, волю й добробут.
А у неділю – День Всеукраїнського Національного Крокування до Європи. Усі громадяни розбиваються на загони й дружньо крокують на місці дві години. І Європа бачить, що усі українці, без винятку, бажають в ЄС. Зазвичай, в цей день в силу вступає який-небудь дуже корисний для України закон. Наприклад, про заборону перелітних птахів, що перетинають кордон з боку Росії, і птахів, що використовують Крим, як перевалочну базу для відпочинку, по дорозі в Україну. І ще, у неділю ввечері, треба обов’язково написати в соцмережі «МиУкраїна» декілька постів на тему: «ПТН ПНХ».
Захопивши з собою «Химию», Панько поквапився на роботу. Він бадьоро сказав на вулиці Мустафі Хаййому «Славукр», на що той, аж занадто голосно, відповів: «Герслав».
«Мабуть ввечері попросить написати якусь рекомендацію, - подумав Орхип, - вже пронюхав, що десь якісь пільги будуть. А може вчора, яку-небудь гидотну про мене написав… От вже Хаййому! Хоча ні, якщо досі не заарештували, то мабуть все – окей…»
У транспорті його заколисала радіоісторія про значущу перемогу в АТО. В ній розповідалося, як славні бійці «Азову» довідались з українського телебачення, що у «сепарів» нема ковбаси. То вони прив’язали до мотузки кружальце ковбаски (роздобули, молодці!) та закинули на «сепарьську» територію. А потім почали ловити, як на живця. Розрахували вони все точно – повинні були взяти «сепарського язика». Та на їх подив ухопили якогось Бровка. Але наші хлопці не розгубилися, перейменували його на Бандеру, перевиховали і зараз він справно гавкає у бік «сепарів».
На роботі все було, як завжди. Орхип чесно працював на своєму місці. Керівник його відділу казав, що вони справжні воїни гібридно-інформаційної війни. Бо клятий агресор без упину бреше про Україну різні пакості, а відділ Панька лаяв ворога на чому світ стоїть. Треба мати багато таланту, щоб майже кожен день придумувати нову лайку и приклеювати її на всіх ворогів нації.
Після роботи, вже спаливши дідькову «Химию», Панько ішов до дому. Було тихо… І гарна погода стояла…. Саме помріяти.
«А візьму я відпустку та гайну у Польщу! Три тижні відпочинку… Позбираю там полуничку, зароблю грошей… три тижні це непогано вийде… може з кредитами розрахуюсь…. Ш знову ж, сало там дешевше… Добре, що в Україні «безвіз» з Європою… Недарма люди кров лили…»
Так мріячи, він трохи не пропустив свою домівку. У під’їзді, ще з часів революції смерділо січею, а з-за дверей Мустафи Хаййому чулося гупання и бадьоре «Хто не скаче – той москаль!»
«Ні, треба точно у відпустку, на полуницю….» - подумав Панько.
От автора.
В Украине запрещены десятки сайтов, но, ни один из них не террористический.
В Украине запрещены сотни книг, но в их списках нет «Майн кампф».
В Украине запрещены полтысячи фильмов, но, ни один из них не порнографический.
В Украине запрещены журналисты, артисты, певцы, актеры, писатели – творцы.
В Украине запрещены языки, мнения, взгляды.
Именно это побудило меня написать этот гротеск. Может быть, посмотрите со стороны и поймете?
Перевод:
Орхип проснулся, как всегда, в семь утра, вместе с телевизором, радио и компьютером. Все дружно (и Орхип тоже) пропели «Ще не вмерла…», и еще десять минут попрыгал под бодренькое «Хто не скаче – той москаль!»
Орхип старательно топал ногами, что бы сосед ни заподозрил, что он «москаль». Пока он скакал, его мысли плавно текли в правильном русле: «Обо всем заботиться наш славный обер-президент. Для здоровья и чистоты нации, даже зарядку подчинил национальной идее».
На экране компьютера возникло обязательное и традиционное изображение: «А ты плюнул в лицо врага?!» - грозно спрашивала Ирина Фарион и тыкала пальцем в Панько. Ее сменил портрет Путина с бутылкой водки в одной руке и «калашом» в другой, а снизу призывно мигала огормная кнопка «Плюнуть». Орхип навел курсор на кнопку и нажал клавишу мышки. Послышалось знакомое: «грррх, тьфу». Панько подумал и решил нажать еще несколько раз – кто его знает, вдруг «там» считают? Надо перестраховаться, на всякий случай.
Он достал соевый хлебец под названием «Монмартский круассан» и налил настоящий украинский кофе из цикория «В Париже». Прихлебывая кофе, Орхип замечтался: «Вот бы сейчас яичницу с салом! А нет сала…. Завозят немного из Польши, но цена такая, что только слюнки текут…. Э-эххх… Сейчас бы кусочек копченного… А еще лучше варенного… Нет! Лучше всего….» Мысли его прервало радиосообщение: «Гражданин, не забудь свой экземпляр ко Дню Национальной Чистоты!»
Он подошел к закрытой пасти спецпочты, которая была вмонтирована прямо в кухонный стол, и нажал кнопку. В агрегате что-то дзинькнуло и в руках Орхипа очутилась книга. «Химия». Страницы ее были старательно проклеены. «Хорошо работают! – заметил он, - ни одна крамольная мыслишка не проскочит! Хотя… Вот откуда они берутся, эти запрещенные книги? Жгем их, жгем каждую неделю, а проклятые еретики пишут и пишут… Чтоб им пусто было!»
Панько очень хорошо помнил свой первый День Национальной Чистоты. Тогда на площади собралось очень много народа, а посередине пылал огромный костер. Каждый кидал в него «Букварь» и всем было весело. Потом был концерт, жарили зефир «Пороше» и пили пиво.
Сегодня тоже будет весело, как всегда….
Орхип посмотрел на недельное расписание, которое висело на стене. Это было новехонькое электронное «Расписание щирого украинца». LCD экран четко показывал день недели, его название, действие гражданина в этот день. Даже была историческая справка, играл гимн и скандировал зарядку. Пришлось, конечно, залезть в долги, но теперь никто не заподозрит, что он не щирий.
Сегодня четверг – надо жечь запрещенные книги на площади. Каждый четверг, от имени обер-президента, всем выдавали через спецпочту запрещенную книгу и все дружно вечером кидали ее в общий костер.
Понедельник был Днем Национальной Ненависти. Надо было лупить и уничтожать все, что не отвечало критериям национальной чистоты, все расово неукраинское.
Во вторник – День Свободы Слова – лупи проклятых журналистов, блогеров и других продажных шкур и «кремлевских сук». Говорят, раньше их убивали, но теперь не то…. Где ты сейчас найдешь журналиста, который не понимает, в какой прекрасной стране он живет?
В среду День Национального Достоинства. Обязательно надо написать донос или анонимку. Некоторые, особенно расово чистые и патриотичные граждане, писали доносы сами на себя. Так делал сосед Панька, Мустафа Хаййому. Но Орхип побаивался писать на себя, еще сдуру нацарапаешь что-нибудь не то, и поминай, как звали Панько.
В четверг – День Национальной Чистоты – книги жечь на площадях.
В пятницу – День Европейской Радуги. (Кстати, костюм надо заказать). Орхип набрал на сенсорной панели спецпочты тип костюма «Кружевные трусики» и нажал «заказать». День Европейской Радуги Панько не очень любил, потому что в этот день надо было всячески подчеркивать свою толерантность и солидарность с разными видами европейских сексуальных течений. Орхип всегда выбирал, что полегче – одевал женское шмотьё и принимал участие в гей-параде или в митинге секс-работников. Все-таки лучше, чем…
А вот сосед Мустафа все время экспериментировал, потому что был прожженным карьеристом. На той неделе ему, на квартиру, доставили ишака. Что он там делал, Бог его знает, но сосед намекнул, что скоро пойдет в гору.
Суббота – День Майданной Каски. Ну, это понятно – все одевают на головы кастрюли, дуршлаги и прочие оригинальные майданные головные уборы. Этим выражается признательность, и единство со всеми кто был на Майдане и отвоевал украинцам достоинство, свободу и благополучие.
А воскресенье – День Всеукраинского Национального Марша в Европу. Все граждане разбиваются на отряды и дружно маршируют на месте два часа. И Европа видит, что все украинцы, без исключения, что есть сил, идут в ЕС. Обычно, в этот день вступает в силу какой-нибудь очень полезный для Украины закон. Например, о запрете перелетных птиц, которые пересекают границу Украины со стороны Российской Федерации, и птиц, которые используют Крым, как перевалочную базу для отдыха, по пути в Украину. И еще вечером, в воскресенье, надо запостить в соцсети «МыУкраинцы» несколько постов на тему: «ПТН ПНХ».
Захватив с собой «Химию», Панько поспешил на работу. Он бодренько поприветствовал на улице Мустафу Хаййому – «Славукр». А тот уж показательно громко ответил «Герслав».
«Наверняка, вечером попросит написать какую-нибудь рекомендацию, - подумал Орхип, - уже где-то пронюхал, что будут какие-то льготы. А может вчера гадость обо мне накалякал… Ох уж этот Хаййому! Хотя нет, если еще не взяли, значит все окей».
В транспорте его убаюкала радиоистория о значительной победе в АТО. Там рассказывалось, как славные бойцы «Азова» прознали от украинского телевидения, что у «сепаров» нет колбасы. Они привязали веревку к куску колбасы (достали-таки где-то, молодцы!) и закинули на «сепарскую» территорию. В общем, начали ловить, как на живца. Рассчитали все точно – должен был «сепарский язык» попасть в ловушку. Но к их удивлению попалась «сепарская» собаченка. Но наши хлопцы не растерялись, переименовали пёсика в Бандеру, перевоспитали и сейчас он, как и положено гавкает в сторону «сепаров».
На работе все было по-обычному.
Орхип честно работал на своем месте. А руководитель их отдела говорил, что они настоящие воины гибридно-информационной войны. Потому что проклятый агрессор безостановочно лжет об Украине всякую гадость, а отдел Панько обругивает врага по-черному. И надо еще иметь талант, что бы почти каждый день, придумывать новое ругательство и клеймить ним врагов нации.
После работы и после костра из книг, Панько шел домой. Было тихо и легко мечталось.
«А возьму-ка я отпуск и рвану в Польшу! Три недели отдыха… Пособираю клубнику, денег заработаю…. Опять же, сало там дешевле… Может с кредитами расплачусь…. Хорошо, что у Украины «безвиз» с ЕС… Не даром кровь люди проливали….»
Так мечтая, он чуть не проскочил свой дом. В подъезде, еще со времен революции, воняло мочой, а из-за двери Мустафы Хаййому слышалось топанье и бодренькое «Хто не скаче – той москаль!»
«Нет, точно надо в отпуск, на клубничку…» - мелькнуло у Панько в голове.
Рейтинг публикации:
|
