ПЕРЕХРЕСТЯ

Даже переводить не буду. Писалось людьми для тех, кто натой стороне. А читают ведь... 

ПЕРЕХРЕСТЯ

(Фейлетон)

«Хрещені в УПЦ (Українська Православна Церква)

 громадяни України повинні будуть знову пройти

християнський обряд, але вже в новій церкві.

Проведені  до 5 грудня 2022 року обряди

 будуть анульовані».  

З повідомлень ЗМІ.

"Шановні парафіяни! У зв'язку з останніми подіями скасовуються всі обряди хрещення, проведені священиками Української Православної церкви! Записатися на повторне хрещення в ПЦУ можна у батюшки».

Таке оголошення прочитав Петро на виході з магазину. Оголошення було приклеєне рівненько й дбайливо, прямо над торхкающим генератором, який живив струмом невеличкий магазин у Деснянському  районі  Київа. Церковний едикт починався чорненьким хрестиком і таким же хрестиком закінчувався.

«Це щось новеньке», - чухнув потилицю Петро. Розвернувся і знову відчинив двері магазину, з якого тільки-но вийшов. Там він докупив ще дві пляшки горілки «Сльози російських матерів», трохи подумав й взяв триста грамів ковбаси «Смерть москалям».

На дворі, Петро ще раз перечитав оголошення, похитав головою, сфотографував його на гаджет и почимчикував до кума Івана. Він думав собі за чаркою обговорити зі старим своїм «товаришем по келиху» новину. Що то воно таке нове придумали – хреститеся ще раз. Тобто перехрещуватися… До того ж Петро давно не відвідував кума.

Давно відомо, що відвідати рідних та друзів нам завжди щось заважає. То часу немає, то «на днях оце зазирну», останній день живимо, чи що? А тут, як на гріх, ще й факельна хода, «руські ракети», то світла нема, то зв’язку чорт ма…  Отак і проходить життя…

Кум на щастя, сидів вдома й байдикував – що його робити, коли струму нема?

Сіли в дальній кімнаті, та щільно зачинили двері й кватирки, щоб ніхто не почув коли з п’яну перейдеш на російську мову, або, боронь Боже, заспіваєш «Калинку-малинку» чи «Смулянку»!

Хильнули по першій «Сльоз російських матерів», закусили «Смертю москалям», помовчали. Після другої погомоніли на міжнародні теми: як російські орки ґвалтують усе живе, навіть немовлят, як вони, дикі невігласи, крадуть унітази та жіночі лахи…

Обговорили тему нацизму та фашизму. Дійшли висновку, що ніякого нацизму в Україні нема: «От ти фашист? Ні! І я – ні! Звідки руські взяли, що тут фашисти?! Якийсь «вовчий крюк» кажуть.. Тож тризуб, а не «крюк»…  Та й взагалі, то зовсім інше!

Після третьої, закусивши солоним, хрустким огірком («Смерть москалям» виявилась дуже неїстівною), Петро згадав про об`яву. Він розказав кумові, що ото вичитав на вітрині магазина

- Брешеш! – відповів Іван.

- Їй бо! – і Петро показав фото у гаджету.

Тепер вже кум Іван почухав потилицю й налляв повну чарку. Хильнули.

- Вони там що, показились?! Як же це так? Жив собі я хрещений все життя, а тепер не той піп мене охрестив, чи що? – Іван потроху заводився, - може попяра п`яний був й щось не те утнув поки хрестив мене? Чи може він дулю у кишені держав? Га, Петре?

- Ото ж і я кажу – що воно таке, куме? – замислився Петро, - Мо` який новий Бозя з`явився? Наш український Ісус? Чи що? Час зараз такий, що може усе статися…

Вже закінчилася перша пляшка, почали другу, а куми все гадали: з якого біса треба перехрещуватися.

- Що ПЦУ, що УПЦ – один чорт! - бухтів вже «гарненький» Іван, - попи ті ж самі? Я тебе, куме питаю: попи ті ж самі? 

- Я так собі гадаю, що ті… - язик у Петра вже теж «витанцьовував», не дуже слухаючись хазяїна.

- А я так думаю, - Іван занюхнув випиту чарку, але чомусь пластмасовою запальничкою, - я так думаю, що то попи хочуть грошей з нас зірвати!

Ти розумієш, куме?! Вони хочуть обдерти людей! Розуміеш?!

- Розумію, - блекотів Петро, - якщо усіх геть перехристити, то це така купа грошей! Надприбутки…

- А я тобі ось що скажу, Петре… У нас вільна країна?

- Вільна.

- Незалежна?

- Незалежна!

- Ми самостійні?

- Самостійні… гик… хто не скаче – той москаль… гик…

- Так от! Мі з тобою втнемо свою самостійну церкву! У нас можна – у нас демократія! Буде у нас своя Церква Українська Православна – ЦУП! –

Іван начепив казана на голову,

- Все! Давай, хрестити тебе буду!

- Давай по останній, на коня… гик…

Куми випили вже не закусюючи й чомусь похнюпились. Потім голови їх похилились на стіл і вони захропіли. Тільки Петрові час від часу гикались сльози російських матерів та смерті москалів…

І наснився Петрові п`яний сон...

Начебто він іде по Хрещатику. Така весна, усе зелене, наче намальоване, цвітуть каштани, пахкотить так радісно, так приємно. Чимчикує Іван, аж раптом, Хрещатик наче роздвоївся – на право Хрещатик й на ліво теж Хрещатик! Що воно за чудасія?

І стоїть стовп, а на стовпі два вказівника. На одному написано УПЦ, а на другому – ПЦУ.

«Піду подивлюся, що воно таке, те ПЦУ, - вирішив Петро, - Князь Володимир вибирав віру, а чим я гірший?»

Та й двинув на ліво, до ПЦУ. Спочатку було все як треба бути на Хрещатику. Але чим далі то щось воно було якось не так. Потягнуло паленою резиною, потім зовсім недобре засмерділо. Всюди сміття, дим чорний… Якісь крики, ґвалт, репет, гупання… чи то п`яні, чи то мертві лежать на узбіччі. Десь вдалині, натовп скакав і скандував «Хто не скаче – той УПЦ!»

«Серьозна штукенція ця ПЦУ!» - думав собі Петро. Тоді – гульк! – церковка намалювалась. Не зрозуміло тільки, що в неї на маківці – чи то хрест, чи то тризуб, а може ще щось гірше. Зайшов до церкви бідний Петро й озирається.

Тут виходить з-за вівтаря кум Іван. Босоніж, у рясі, тільки помаранчевій, а на голові казан. В лівій руці пляшка «Сльози російських матерів», а у правиці наче кадило.

- Охрещається раб Божий Петро, - забасив кум. Замахав кадилом з якого потягло маслом та бензином.

- Чи відмовляєшся, раб Божий, від усього руського та москальського?

- Відмовляюсь, - шепоче Петро. А сам думає: «Таки втнув кум свою самостійну церкву! Тільки це ЦУП, а не ПЦУ! Що воно така за чортівня?»

А кум править далі:

- Амен! Співай, сину, «Калинка-малинка» навпаки, - і як розмахнеться кадилом, та як вцідить Петра тим кадилом прямо у скроню!

Тут Петро й прокинувся…

Бачить, що лежить він на підлозі, бо уві сні впав зі стільця та вдарився скронею об свій чобіт. У роті наче коти шкрябались усю ніч, та ще й пудили. Голова болить… Похмілля, коротше.

Не став Петро будити кума, тихенько зачинив за собою двері й пішов до дому.

Ішов та думав:

«До біса, всіх вас із вашими церквами! Таке наснилося! Почекаю я поки перехрещуватись. А може знову влада зміниться! Тоді не треба буде перехрещуватись! Як усі поперехрещуються, тоді і я собі тихенько… А так, чого лізти поперед батька в пекло?

Ах ти ж! Що робити, коли спитають, чому не перехрестився? Скажу, що на ковид недужав…

Врешті-решт, я що рудий?! І взагалі, моя хата з краю…»

Декабрь  2022 г. ЛНР.